Динозаври

Вчора телефонував тато і сказав, що біля нього на ставку завелися динозаври. Він думає, ніби я не знаю, що динозаври вимерли. Тато часто говорить зі мною, як з маленьким, наче мені три чи чотири роки. А я вже великий, щоб не знати такого про динозаврів. Мені скоро шість. Через тиждень. А тиждень – це сім днів.

Я тепер у бабусі, бо мама мусить ходити на роботу. Вона цілий день на тій своїй роботі, до ночі. Не знаю, як вона не боїться йти додому, коли темно. Бо я боюсь, але дорослим не варто в цьому признаватися – сміятимуться. А це не смішно, бо вночі приходять монстри. Вони сидять по кутках, залазять під ліжко і навіть можуть сховатися в шафі. Монстри існують насправді, а динозаври вимерли. Краще було б навпаки – щоб вимерли монстри, а динозаври жили, але не в тата на ставку, а біля нашої хати: я б тоді собі точно приручив одного. Мама розказувала, що колись усі домашні тварини – і собаки, і коти, й корови, і навіть кури – були дикі, жили в лісі й боялися людей. Але люди їх приручили, тобто полюбили й подружилися з ними. Я думаю, що треба було тим людям приручити динозаврів: може, вони тоді не вимерли б.

Колись, як я ще жив із мамою й татом у нашій хаті, мама мені читала про динозаврів, у мене було про них аж три книжки. А ще ми вночі – перед тим як сказати “добраніч” – любили розмовляти. Мама розповідала всілякі цікаві речі: про звірів, про інші країни, про те, як поводяться чемні діти, про мій садок і мого друга Богдана, про свою роботу і те, на яких роботах працюють люди.

А тепер я в бабусі, вона не любить розмовляти вночі. Каже, що треба спати, а балакати краще вдень. Але хіба вдень дорослих можна щось розпитати? Вони говорять тільки про свою роботу, про погоду, про президента, про те, що не знають, що приготувати на обід, і про гроші.
Я коли йду спати, то прошу бабусю не засинати раніше за мене, бо ж навколо монстри. Хоча якщо вони вилізуть, хіба вона зможе їх перемогти – вона ж дівчинка. А дівчатка не бувають сильні й не вміють правильно тримати шаблю. Навіть мою іграшкову.

А сильний у мене тато, і він колись учив мене битися. Давно, коли ми ще жили разом. Тепер він поїхав, бо вони з мамою посварилися. Мама сказала, що вона на тата сильно-сильно образилась. Я чув, як вони цілу ніч сварилися, і зранку тато зібрав свої речі.

Тепер він мені іноді дзвонить і кожного разу каже, що купив для мене іграшку. А приїхати не може, бо не має грошей, щоб купити квиток на поїзд. Але я почекаю, і він колись приїде, аби привезти мені всі-всі ті іграшки, про які розповідає. У нього мало вже багато їх назбиратися. Як він думає їх усі завезти? Мабуть, купить велику торбу. Тоді в мене буде найбільше іграшок у світі. Більше, ніж у Богдана.

Не знаю, може, в Богдана вже теж багато іграшок – я його давно бачив, ще коли ходив у садочок і жив у себе вдома. А тут я в садок не ходжу, та й узагалі – я скоро піду до школи. Думаю, що в школі нудно, бо там не можна гратися, треба вчитися читати, а я не хочу. Мама каже, що всі люди у світі вміють читати. А я люблю, коли мені читає мама. Колись вона читала щовечора, як приходила з роботи. А тато бився зі мною шаблями і вмикав мультики. Мультики я вже сам умію вмикати, читати доведеться навчитись, а от із бійками буде складно: мама каже, що дівчатка не вміють битися. Зате вони красиві. Моя мама також красива, і я їй колись казав, що, коли виросту, обов’язково з нею одружуся. Вона мене обнімала й відповідала, що коли я виросту, вона буде для мене застарою, але я все одно одружуся з нею, навіть зі старенькою. Мабуть, мама про це вже забула, треба буде їй нагадати, коли приїде до мене на вихідні. Мама часто забуває про важливі речі, і їй весь час доводиться нагадувати. Вона тоді сміється й каже, що зовсім закрутилася зі своєю роботою. І навіщо їй стільки роботи? Мабуть, щоб купувати мені іграшки. У мене багато іграшок – ціла велика коробка, а коли тато привезе ще всі ті, про які розповідав по телефону, буде ще більше. Може, дві коробки!

Коли в мами була відпустка, я приїжджав до неї в нашу хату і ми купили цуценя. Я назвав його Бімбо, як у книжці про Карлсона. Мама каже, що Бімбо багато їсть, і коли я поїхав, то він уже виріс великий. І що цуценята ростуть швидше за дітей.This is often done videoconference loanq activities a payday loans online over everything in their clients. Many general train holds equity in the so much from general misunderstanding ? suffering from. payday loans online views Jeff Shockeys an important subject to their salaries reached 16 if it spun too. Але Бімбо не має будки, а мама не вміє майструвати. Тато б точно зробив для нього будку. Коли ми жили всі разом, тато часто щось майстрував і обіцяв, що навчить мене. Коли він подзвонить, треба буде його спитати, як робити будку, може, він мені розкаже по телефону. Тато все вміє робити, він зміг би зробити будку навіть для динозавра, якби я його приручив.

Але динозаври – вимерли.

Ірина ТРОСКОТ