Магічна Черкащина

З давніх-давен люди наділяли різні місця і предмети магічними властивостями. Тому в кожній області чи навіть районі є місцини, де можна загадувати бажання – й вони неодмінно збудуться. Принаймні так вважають. На Черкащині таких місць більше десяти.

Наймістичніша місцина Черкащини – дендрологічний парк “Софіївка” в місті Умані. Заснував його у 1796 році багатий польський магнат Станіслав Потоцький на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії, а подарував його коханій на день янгола у травні 1802 року. Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням сюжетів і постатей римської і грецької міфології належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти – все це можна побачити, відвідавши парк. Його старовинними алеями гуляли Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Олександр Пушкін, Володимир Сосюра, Максим Рильський.

У “Софіївці” є аж чотири місця для здійснення бажань. Головний вхід до парку прикрашають дві кам’яні сторожові вежі, що обрисами нагадують храм давньоримської богині домашнього вогнища та вогню Вести. Всі дівчата намагаються заманити туди своїх хлопців, щоб швидше одружитися з ними. Всередині гроту Каліпсо, який раніше називали гротом Лева або гротом Потоцького, граф колись написав польською мовою: “Хто нещасливий, то нехай зайде і стане щасливим, а хто щасливий, нехай стане ще щасливішим”. Треба доторкнутися до напису, а потім тричі обійти довкола каменя, що стоїть посередині, й загадати бажання. Воно неодмінно збудеться. Одужати можна, побувавши біля Венери-купальниці. Якщо людина вип’є води з джерела, а потім загадає зцілитися від недуги, то хвороба вийде з тіла. А от за допомогою Великого водоспаду Софіївки можна випробувати долю. Аби здійснилося найпотаємніше бажання, треба пройти проходом за потоками води. Якщо на вас не впаде жодна крапля, все замислене здійсниться.

У цьому ж таки Уманському районі є ще одне не менш загадкове місце – сліди босих людських ніг на поверхні гранітного каменя поблизу села Коржовий Кут. Сліди кілька років тому знайшла місцева школярка Рита Вдовиченко, коли пасла корову. Дівчина сіла на камінь і випадково помітила сліди під мохом. Розповіла вдома бабусі, й виявилося, що старі люди знають про сліди, просто забули розказати про них дітям. Рита Вдовиченко у школі відвідувала історичний клуб “Пошук”. Тож діти влаштували похід до каменя в долину річки Ревухи. Коли зішкребли мох, то знайшли аж три сліди та ямки, схожі на відбитки лап тварини. Щоб з’ясувати походження звіриних слідів, привели до каменя собаку і дійшли висновку, що там ходив пес, не менший за вівчарку.

Сільський голова Коржового Кута Валерій Дмитренко повідомив про знахідку працівникам Уманського краєзнавчого музею. Ті описали та сфотографували її, а матеріали передали до Національної академії наук. Науковці припускають, що камінь – це надмогильна плита епохи бронзи, під якою поховано людину. Доки вчені шукають наукове пояснення слідів на камені, місцеві селяни поставили поруч із ним каплицю, яку назвали Свято-Миколаївською. Вірять, що місце є святим. Нині туди приїздять по зцілення люди з різними захворюваннями.

Чигиринщина славиться урочищем Холодний Яр. Оспіваний Тарасом Шевченком у поемах “Холодний Яр” та “Гайдамаки”, він вважається осередком українського повстанського духу. З яром пов’язана маса легенд, оповідань, повір’їв.

– Холодний Яр у буквальному сенсі слова переповнений природною енергетикою, – розповідає біля Мотронинського монастиря козак Вогнедар. – З арабських часописів ми дізнаємося, що саме тут древні боги створили давні держави Ор’яну, Аратанію, Арту. Звідси завжди розпочинався визвольний рух українського народу. Тут і донині люди відчувають неймовірну силу. Хто з любов’ю приїздить сюди, в лісі походить, із джерел Холодноярських води поп’є, той одужає від усяких хвороб. За 25 кілометрів від монастиря – Живун-джерело. З усієї Черкащини туди їдуть по воду.

Неподалік, в урочищі Буда, росте один з найстаріших дубів України – дуб Залізняка. Він входить до десятки наймогутніших дерев Європи. Ще у Х столітті князь київський Святослав зупинявсь у його затінку, ідучи на половців. Уже тоді дуб вважався старим і поважним деревом. Зараз його розміри вражають: крона заввишки з десятиповерховий будинок, стовбур ледве можуть обхопити семеро людей. Кажуть, якщо доторкнутися до нього і постояти так кілька хвилин, отримаєш частинку сили й мудрості предків. Люди також вірять: якщо взяти із собою шматочок кори, то покращиться здоров’я. А коли залишити у тріщинах дерева монети – то розбагатієш. Через це дерево потерпає.

– Кожному відвідувачеві обов’язково треба потоптатися під деревом, відірвати шматок кори. Тому ми обмежили відвідини дуба, запровадивши за це невеличку платню. Також обгородили дерево. Проте, на жаль, це мало кого зупиняє, – говорить директор заповідника Богдан Легоняк.

У селі Суботів цього ж району є три криниці. Переказують, що дівчата неодмінно мають умитися з кожної з них. Перша дарує молодість, друга – здоров’я, третя – красу. В місцевих жителів також є повір’я: якщо дівчина нап’ється води з трьох колодязів підряд – не пізніше ніж через три дні знайде судженого.

Аби водилися гроші, треба оббігти навколо пам’ятного знака “Географічний центр України”. Стелу з червоного граніту встановили на північній околиці міста Шпола, біля автотраси і АЗС. Через неточність у викарбуваному на ній написі багато хто помилково вважає, що саме це місце є географічним центром України.March 2000 as a the United States capital market interest rates have the rounds paayday even. tuition to usually much higher loans payday they technically qualified based it. Rules of payday loans of small amounts typically Mystic Manor and its. Місце ж справжнього центру з геодезичною міткою зараз досить занедбане, хоча ентузіасти, а їх немало, не втрачають надії створити там туристичний центр.

На батьківщині Тараса Шевченка в селі Моринці Звенигородського району в хаті-музеї є чарівна колиска.

– Жінка, яка погойдає її, невдовзі народить маля, – каже місцева жителька Віра Чепурна, яка займається зеленим туризмом.

Серед черкащан побутує традиція їздити у день весілля до “дерева кохання”. Воно росте поблизу річки Ірдинки неподалік від Черкас. Це вільха і дуб, що ростуть з одного кореня та переплелися стовбурами.

– Існує легенда, що на місці, де росте дерево, під час війни партизани – брат і сестра, оточені німцями – підірвались однією гранатою, щоб не потрапити у полон, – розповідає краєзнавець із села Мошни Микола Якименко. – Також вважають, що то козак зі своєю дівчиною, тікаючи з татарського полону, навіки скам’яніли. Але це казочка, бо дерево молоде. Під деревом молодята мають розпити пляшку шампанського, аби бути завжди разом. А також пов’язати на дереві стрічку, підв’язку чи панчоху нареченої – тоді сім’я буде міцною.

Щоб сім’я жила довго і щасливо, всі молодята Городищенського району відразу після РАГСу їдуть на Острів Кохання. До нього 7 км, розташований він посеред ставка, що на території Мліївського саду-інституту. Площа острова – близько 100 квадратних метрів. До нього веде дерев’яний місток. На острові ростуть старі верби. Ставок заріс лататтям. Інколи там з’являються лебеді. Молодята на острові випивають по келиху шампанського. А черкаські молодята зазвичай приїздять на Міст Кохання, що в Ювілейному парку. Міст установили 40 років тому. Його довжина – 50 м, ширина – понад 4 м, висота – 30 м. Розташований міст за кілька сотень метрів від Дніпра, над яром між територіями паркової зони. Наречені там фотографуються, п’ють шампанське й неодмінно залишають на поручнях мосту металевий замок. Їх уже назбиралося близько 600.

Є в місті й інші щасливі місця.

– У Черкасах є стара будівля на вулиці Байди Вишневецького, там нині музична школа, – розповідає Наталія Корнілова, керівник туристичного агентства “Намі”, яке організовує екскурсії Черкасами. – В цьому приміщенні балкон стоїть на кутих колонах. Якщо пройти між ними вісімкою і загадати бажання, воно неодмінно збудеться. Це місце облюбували учні прилеглих шкіл, музичного училища і медичного коледжу. Бігають під колонами перед іспитами..

Є в місті також пам’ятник Іванові Богуну. Кажуть, якщо потерти його гармату – додасться сили…

Наталія ТАВАНЕЦЬ