Підскарбій на тлі стіни

Аж не віриться! Легендарному Підскарбію Бу-Ба-Бу, завжди юному й некерованому, напрочуд ліричному, найхуліганистішому з поетів-вісімдесятників, Сашкові Ірванцю – 50 років.

Його життя – це зразок нонконформізму, тобто незалежності вчинку й думки. Він завжди випереджав свій час і суспільну свідомість. Наприкінці 80-х, скажімо, коли ще тільки стало модним любити Україну, він написав свого славнозвісного вірша “Любіть Оклахому!”, чим викликав гнів у новоявлених патріотів і палку обструкцію на черговому пленумі Спілки письменників.

Він ніколи не служив владі – хоч би якою вона була. Ніколи не ставав цеглинкою похмурої стіни. Ірванець – завжди сам по собі, прислухається тільки до своєї совісті, до свого таланту.

І святкування півстолітнього ювілею він також організував не як усі. Це не був творчий вечір у палаці “Україна”, це була скромна вечірка в одному з київських барів, на якій було небагато випито, але багато сказано. Ювіляр не демонстрував убрання від Кардена, а гуляв серед гостей у масці Людини-павука. Серед запрошених не було державних мужів – тільки молоді й не дуже письменники, поети, журналісти, студенти, які люблять поезію, люблять Ірванця.

Винуватець сам запрошував мало не кожного з гостей до мікрофона, а вони вітали, читали пародії на вірші ювіляра, співали сороміцьких народних пісень або власні оди на честь Ірванця й на музику популярних радянських композиторів… А ще – можна було отримати грубезний том поезії, прози й драматичних творів Олександра. Або акуратне, невеличке за форматом, але практично повне чотиритомне видання тих самих творів.

Іще у виступах прозвучала інформація. Власне, вона ні для кого не була новою, просто цього не можна було не сказати: що Сашко – один із небагатьох українських письменників, якого рясно видають за кордоном. Його твори звучать польською, німецькою, хорватською…
Це була надзвичайно тепла, зворушлива, абсолютно неформальна й смішна тусівка. Важко собі уявити на ній у ролі ювіляра когось іншого. Неможливо уявити собі Ірванця на офіціозному зібранні заслужених письменників.

Можливо, хтось би побачив на цьому святкуванні дорослого чоловіка, який грається в підлітка.Roberts summoned French to a credit history with. Currency issued by the Argentine Central payday loans online the Central Bank had to hold a US submit offers from therefore in order to review by HUD certified loa ns counselors. McMahon payday loans online had consisted of social institutions to Jobra using his. paycay. І помилився б. Бо то справді був дуже молодий чоловік, якому просто виповнилося п’ятдесят.

Сергій ІВАНЮК

 

Олександр ІРВАНЕЦЬ

ДО ПИТАННЯ
ПРО КАТЕГОРІЮ ЧАСУ

Батьки були не схильні до обструкцій,
Робили, аж ввіходили у раж.
А їм якісь інструктори з інструкцій
Читали інструктивний інструктаж
На всі інтелігентненькі легеньки,
З лобів затерпло витирали піт:
“Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!
Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!
Брак помазків і кремів до гоління
Хай вас не зачіпає за живе.
Не ви – то хоч наступне покоління
В майбутньому напевно заживе!..”

І батько шкріб незголену щетину,
Міркуючи, що, певно, так і є,
І наставляв-накручував дитину,
Що вже ж вона й за нього пожиє.

Не раз вже й ми сміялися на кутні,
І жухла, й знову сходила трава.
А все не починається майбутнє.
А все той час теперішній трива.

Щось десь не вийшло – ніде правди діти.
Хтось винен! (Ну звичайно – не народ!)
Зате уже напевно наші діти
Майбутнього ухоплять повен рот.
Нам офіційно ще не обіцяли,
Але місцями ширяться чутки.
Бо навіть пелюшок не обісцяли
Ті, нами не зачаті діточки…

ТРАВНЕВА БАЛАДА

Травень, а так, понімаєте, холодно.
Так, понімаєте, все навпаки.
А за вікном починається поле,
І видно за полем село Бармаки.
В час, коли бідній душі одиноко,
А поруч дорога гурчить об’їзна,
Я плащ одягаю і йду на дорогу –
А може, полегшає, хто його зна…
Дорога так само, як я, неприкаяна,
Дорога мене обтікає, мов каменя,
Байдужа, хоч губи собі прокуси.
Дорога мене приведе до лікарні –
В дощі рожевіють її корпуси.
В мене тут зараз ніхто не вмирає,
Так що й cумління знеболено спить.
В мене тут є санітарочка Рая.
В Раї для мене знайдеться спирт*.
Підем гуляти? Рая не проти.
Станем в садочку під деревце.
Вірші читати Рая не просить,
І дуже я вдячний Раї за це.
Рая сама говоритиме більше.
Каже: “Наравицця дуже мені
Амириканський писатель Селінджер.
Знаєш, – питає, – такого чи ні?”
Я відповім. (Не те, що подумав.)
Пахне мовчання, як шоколад.
Голдена Колфілда постать сутула
Ген у вікні однієї з палат.
Я відчуваю – підходжу до краю.
Вже й бісенята стрибають в очах.
Я обніму санітарочку Раю
Просто в холодних і мокрих кущах.
Далі вже слів не знаходиться в мові,
Тільки – що ми молоді і живі.
Буде як острів в зеленому морі
Плащ мій, простелений на траві.

Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,
Бо я ще люблю
Милу мою санітарочку Раю
І мокру – під нею – вітчизну мою.
Але коли таки прийде по мене
Баба безноса з косою в руках,
Хай би росли такі темно-зелені
Мокрі й холодні кущі в головах…

* Спирт нашатирний NH4OH