Твій погляд: Мамо…

Я народилася морозного лютневого ранку, коли село потопало в снігу й вітер стукав у кожну шибку. Першою, кого я побачила, була моя матуся.

Яка вона вродлива! Коли я дивилась на маму, мені здавалося, що й увесь світ такий чудовий. Того лютневого ранку, коли я хотіла пригорнутися до неї, мене від рідненької забрали. В сусідній палаті лікарі боролися за життя моєї неньки.

Кажуть, тоді я дуже плакала. Й не дивно, адже я все розуміла! І по-своєму, по-дитячому, благала в Бога допомоги.

Матінко, якою великою ціною ти дала мені життя! Та нині ми разом – ти і я. Зазираю в твої блакитні очі й бачу перші квіти первоцвіту. Матінко, я успадкувала від тебе звички, вроду, працьовитість і вдачу. Ми разом пораємось по господарству, мандруємо, куховаримо.

Ми вдвох перебороли всі труднощі – я ж-бо Вікторія, а це значить “перемога”. Я опускаю голову тобі на груди й відчуваю таке безмежне щастя, такий зв’язок між нами!

Я так тебе люблю! У плині днів інколи забуваю тебе поцілувати, обійняти, але коли настає вечір і ти заходиш до хати, ми з тобою любимо погомоніти біля грубки. Я ділюся з тобою своїми маленькими таємницями, а потім заварюю малиновий чай і довго не випускаю тебе з обіймів.

Нене, ти – найкраща! Скільки хворих ти порятувала своїми чудовими руками, добрим словом, усмішкою! Я так радію, що ти в мене є. Вечір. Мама читає книжку, я готую уроки. На душі спокійно й радісно. Час невблаганний, на мене чекає інша стежка, вже з моїми святами й буднями, а ти залишишся сама. Та я знаю: всіма прикрощами й радощами я завжди поділюся з мамою…

Вікторія ГОРБЕНКО, 16 років,
с. Майданецьке, Черкащина