Віват ЗНО!

.

Вгадайте, чого нині найбільше у світі бояться старшокласники? Так, правильно, зовнішнього незалежного оцінювання. Всього кілька місяців тому я теж була переконаним ЗНО-фобом. Адже за невеликий проміжок часу мені треба було вповні опанувати мінімум три предмети. До біології я почала готуватися з початку навчального року. Оскільки це був мій улюблений предмет, не хотілося відкладати його вивчення на потім.

Сказати, що було важко, значить нічого не сказати. Підлили оливи у вогонь і цьогорічні нововведення, відповідно до яких при вступі до внз стали враховувати середній бал атестата. Адже постійні зміни згубно впливають на освітній процес – що вже казати про нерви учнів, батьків і вчителів! У нас було безліч домашніх завдань. Для того, щоб підвищити свій бал із певних предметів, треба було писати реферати, виконувати додаткові завдання. А ще ж існує шкільне життя, в якому ти хочеш брати участь. А ще – позашкільний світ, який вабить калейдоскопічною зміною подій. Не хотілося пропустити жодної дискотеки, жодного дня народження, жодної вечірки. Було страшенно важко, але повністю прив’язати себе кайданами залізної волі до підручників я не могла. Не знаю як, проте я все ж знаходила час для всього – для школи, уроків, підготовки до ЗНО й відпочинку (щоправда, від телевізора та комп’ютера мені довелося відмовитись майже на два роки).

Час летів невпинно й невблаганно. Жодного тайм-ауту, жодної зупинки, жодного згаяного дня. Що ближче була дата ЗНО, то важче ставало. За цей час так хотілося справжнього відпочинку – такого, щоб не думати, що через твої сьогоднішні лінощі завтра доведеться зробити удвічі більше.

Взимку я закохалась, і все пішло шкереберть. Це був мій однокласник, тому вчитися стало майже неможливо. Як можна думати про хімію, коли поруч сидить ВІН! І тільки він знає, як важко мені було тоді. Просто я горда й самовпевнена. Вважаю, що жалітись – це все одно, що відразу здатися.

Час для мене працював у режимі зворотного відліку, тому ЗНО я боялась, як судного дня. Тим паче, що я вже мала досвід пробного тестування. Як же я засмутилася, коли пробне ЗНО склала зовсім не так, як хотілось би! Я мало не втратила віру у власні сили. Та справжня паніка почалася тоді, коли до часу Х залишилося менше двох місяців. Треба було підготуватися до мови й вивчити більшу частину курсу з історії (навіть не знаю, як я таке допустила!), довчити біологію, підтягнути всі шкільні предмети, відсвяткувати останній дзвоник, скласти шкільні іспити, а наступного дня – випускний…

День було розписано похвилинно. Я прокидалася вранці, аби вивчити те, що сьогодні необхідно відповісти, йшла до школи (вірите – я там навіть більше відпочивала, ніж удома!), після уроків знову сідала за підручники (кожному предмету доводилось приділяти не менше двох годин). Єдина розрада – коротка зустріч з коханим або довга телефонна розмова. Ввечері я довчала те, що не встигла за день, а далі – законні вісім годин спокою. Як же мені хотілося, щоб цей шалений темп нарешті скінчився!

…Ми пережили всі контрольні, склали всі іспити, відгуляли випускний і нарешті, налякані й розгублені, приїхали на свій перший тест. Паніка, відчай, усвідомлення того, що ці дві години примусять тебе згадати все, що вчила, бачила і чула за останні одинадцять років, шоколадка й щирі побажання батьків – це те, що було в мене перед тестом. А далі – дві шалені адреналінові години: треба все встигнути, все згадати, не помилитися, правильно заповнити. Шекспірівське “бути чи не бути?” химерно трансформувалось у життєво важливе (найважливіше!) “А чи Б?”. Адже кожна відповідь може вирішити твоє майбутнє…

Час змінив свій шалений біг на повільний плин тільки тоді, коли я чекала на результати. Я приблизно знала, що написала правильно, а що – ні, але ж були питання, написані “всліпу”. Дочекавшись нарешті результатів, я зрозуміла, що всі мої страждання не були марними. Я, звичайно, не вундеркінд, із жодного предмету не набрала двохсот балів. Та враховуючи те, що останнім часом я дуже хвилювалась і дедалі більше втрачала віру у власні сили, мої результати – просто супер! Історію, яку я ненавиділа до оскоми, я склала на 186,5 (а розра-ховувала на 140–150 балів). Українську теж не дуже любила, проте написала її на 190. А свою улюблену біологію – аж на 197,5!!! Чорні хмари, які так довго висіли над моєю головою, нарешті розвіялися. Я ніби вдихнула повітря на повні груди. Та розслаблятися все одно не можна. Треба було думати про вступ.

Тестування відкрило переді мною нові можливості. Тепер я могла спробувати вступити до тих внз, про які раніше й не мріяла. Спочатку я думала про педагогічні внз, та в останню мить почала схилятися до медичних.

Майбутньому студенту дуже важко ще й тому, що Міністерство освіти запровадило безліч нововведень, пов’язаних із інтернетом. А він, на жаль, доступний не кожному. Мені, наприклад, постійно доводилося дізнаватись потрібну інформацію в інтернет-кав’ярнях чи у друзів. Залишалося дуже багато непроясненого, непродуманого, тому я дуже боялася щось проґавити. Наприклад, змінювалися терміни прийому документів, довезення оригіналів тощо.

Я мужньо вистояла у величезних чергах, здала всі документи й нарешті дочекалася результатів. Я пройшла в усі три навчальні заклади на бюджетну форму навчання. І вирішила обрати Буковинський державний медичний університет.

Майже всі мої знайомі – жахливі скептики. Ніхто не вірив, що без зв’язків і грошей можна пройти на бюджет. Та я довела собі і всім, що може бути так, як я захочу. Я щаслива від того, що у світі існує справедливість. І цілком усвідомлюю, що таке страшне на початку ЗНО дало мені можливість досягти своєї мети. Адже ЗНО – це дуже важливий крок для подолання корупції в освіті. І я тепер – переконаний ЗНО-філ.

Знаю, що моїми слідами піде не один старшокласник. І я хочу йому сказати: щастя варте того, щоб за нього боротися. Запасися терпінням, не бий байдиків – і в тебе все вийде!

Інна ЛУКІЯНОВА, 17 років,
с. Рачинці, Хмельниччина